Як відомо, рейдерство (від англ.raid – раптовий напад)– це захоплення компаній корупційними методами, і стає зрозумілим, що остерігатись атак рейдерів необхідно абсолютно всім компаніям, що функціонують в Україні. Мета таких захоплень визначається досить легко – зміна власника і менеджмента на користь самого загарбника (рейдера) або замовника операції, перепрофілювання діяльності або повне знищення підприємства. Для України це поняття є відносно новим явищем. Спроби професійної боротьби с недружніми захопленнями й поглинанннями підприємств в Україні робляться лише в останні рік-два.

Здавалось би, головним і найнадійнішим бар’єром на шляху поглиначів мало б бути законодавство у сфері господарської діяльності. Нажаль, недосконалість українського права і ще більше – безграмотність багатьох суб’єктів підприємництва створили „сприятливу” базу для результативних дій рейдерів.

Рейдери, як правило, мають за мету захоплення не якогось бізнесу, а дорогих земельних ділянок, на яких може бути розміщено підприємство; нерухомості; унікальних трудових колективів; корисних копалин, які можна видобувати на земельній ділянці тощо.

В цьому ракурсі можна говорити про спробу рейдерського захоплення Закритого акціонерного товариства „Дослідний завод зварювального устаткування ІЕЗ ім. Є.О. Патона” (далі – Завод).

Зазвичай, основна ставка рейдерів робиться на законний шлях досягнення мети. Хоча, звичайно, суто кримінальні інструменти тут також використовуються.

Всередині 2006 року загарбники змогли влаштувати „свою” людину – Ляхова Геннадія на Завод на посаду замісника голови правління з зовнішньоекономічних зв’язків. Ляхову було встановлено випробувальний термін. Мета якого полягала в тому, щоб за відведений проміжок часу з’ясувати, чи зможе дана особа вирішити поставлені перед нею питання та завдання.

Завод не так давно було передано з Фонду державного майна України і знову повернуто у правління Національної академії наук України. І це, з впевненістю можна сказати, дуже не сподобалось рейдерам.

Звичайно ж, „влаштований” працівник почав активно діяти, але, нажаль, його діяльність була направлена далеко не на виконання поставлених перед ним керівництвом Заводу завдань. Всі його дії стосувались дещо іншої сфери – якнайшвидше підірвати імідж Заводу зсередини. Він був дійсно старанним працівником, нажаль, „старався” він не там, де треба. Він пропонував „заробляти великі гроші”, але його ідеї були лише відволікаючим маневром. Варто й казати, що з покладеними на нього новою посадою обов’язками він не справлявся, не хотів. У нього була інша задача.

Судові позови жодних результатів не дали.

Дякувати Богу, керівництво Заводу швидко зрозуміло що-до-чого, і „ідейного” працівника було звільнено поки він не зміг нанести непоправної шкоди.

Неоднаразово наголошувалось, що найкращим захистом компаній від недружніх захватів є гласність, тобто, доступність інформації в ЗМІ. Саме громадська думка, яку, головним чином, і формуютьЗМІ, дуже часто стає останньою надією компанії, яку намагаються захопити.

У той же час, саме корупція уможливлює рейдерство в його гіршому виді – незаконному захопленні чужої власності. Піддаючи гласності імена рейдерів і їхніх посібників, журналісти збільшують витрати на захоплення, обмежують арсенал можливих дій рейдера й допомагають жертві протистояти нападу.

За самими оптимістичними оцінками спеціалістів, в Україні на сьогодняшній день працюють від 30 до 50 рейдерських компаній. Кількість захоплень коливається в межах 3 тисяч. Рівень результативності рейдерських атак складає 80-90%, а об’єктами стають підприємства різних форм власності.