Правові наслідки розірвання договору за Цивільним кодексом України у 2016 році
| 08/05/16 | |
Переглядів 
1604
1604
Серьогін Олександр Юрійович,
к.ю.н., доцент, адвокат та юрист ГО
«Антирейдерський союз підприємців України»
Вимога сторони про розірвання договору, як один із способів захисту цивільних прав передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України від 16 грудня 2003 р. (далі – ЦК), являє по своїй природі перетворюючий позов. При висуванні даної вимоги, на відміну від інших способів захисту, суттєвим для зацікавленої сторони є припинення дії договору в майбутньому.
Оцінюючи перспективи такого способу захисту, за загальним правилом кредитор має врахувати те, у кого знаходиться товар на момент винесення судом рішення про розірвання договору. Якщо товар знаходиться у продавця, останній після розірвання договору має право розпорядитися ним на свій розсуд. У випадку, якщо товар було передано покупцю та у продавця немає відомостей про те, чи перейшов даний товар до третіх осіб (сумлінних набувачів), можливість реституції буде залежати від норм застосованого національного права.
В Україні зацікавлена у розірванні договору сторона, якщо інше не передбачено договором або законом (п.4 ст.653 ЦК), має чітко усвідомлювати наслідки: все отримане сторонами за договором до розірвання у них має залишитися. Отже жодна сторона не в праві вимагати повернення того, що було виконано, відповідно до прийнятих договірних зобов’язань, до моменту, коли відбулося таке розірвання. Таким чином після винесення рішення судом про розірвання договору покупець, що одержав продану річ, повертати її продавцю не зобов’язаний.
У даному випадку за продавцем зберігається право вимагати від покупця сплати обумовленої за договором суми, а також відшкодування збитків, спричинених розірванням договору (п.5 ст.653 ЦК), що, проте, не звільняє сторону, яка порушила зобов’язання за договором, від відшкодування заподіяних збитків на підставі ст. 22 ЦК. Варто також підкреслити, що застосування п.4 ст.653 ЦК, не виключає дії загальних норм зобов’язань про наслідки, приміром, безпідставного збагачення (гл. 83 ЦК).
Більш того, положення ст. 653 ЦК окремого відсилання до норм гл. 83 ЦК не потребують, оскільки правила, що регулюють позадоговірні зобов’язання, носять загальний (генеральний) характер. Наприклад, якщо в договорі купівлі-продажу товару сторони встановлять, що право власності на товар переходить у момент одержання продавцем оплати за договором, то у випадку розірвання в зв’язку з істотним порушенням договору покупцем (наприклад, відсутність оплати) переданий товар підлягає поверненню як такий, що знаходиться в чужому незаконному володінні (ч.2 п. 3 ст. 1212 ЦК).
Проте, редакція норми права, ч.3 п. 3 ст. 1212 ЦК з точки зору теорії та практики приватного права є грубою помилкою законодавця, зокрема: «Положення … (гл. 83 про Правові наслідки розірвання договору за Цивільним кодексом України у 2016 р.
Вимога сторони про розірвання договору, як один із способів захисту цивільних прав передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України від 16 грудня 2003 р. (далі – ЦК), являє по своїй природі перетворюючий позов. При висуванні даної вимоги, на відміну від інших способів захисту, суттєвим для зацікавленої сторони є припинення дії договору в майбутньому.
Оцінюючи перспективи такого способу захисту, за загальним правилом кредитор має врахувати те, у кого знаходиться товар на момент винесення судом рішення про розірвання договору. Якщо товар знаходиться у продавця, останній після розірвання договору має право розпорядитися ним на свій розсуд. У випадку, якщо товар було передано покупцю та у продавця немає відомостей про те, чи перейшов даний товар до третіх осіб (сумлінних набувачів), можливість реституції буде залежати від норм застосованого національного права.
В Україні зацікавлена у розірванні договору сторона, якщо інше не передбачено договором або законом (п.4 ст.653 ЦК), має чітко усвідомлювати наслідки: все отримане сторонами за договором до розірвання у них має залишитися. Отже жодна сторона не в праві вимагати повернення того, що було виконано, відповідно до прийнятих договірних зобов’язань, до моменту, коли відбулося таке розірвання. Таким чином після винесення рішення судом про розірвання договору покупець, що одержав продану річ, повертати її продавцю не зобов’язаний.
У даному випадку за продавцем зберігається право вимагати від покупця сплати обумовленої за договором суми, а також відшкодування збитків, спричинених розірванням договору (п.5 ст.653 ЦК), що, проте, не звільняє сторону, яка порушила зобов’язання за договором, від відшкодування заподіяних збитків на підставі ст. 22 ЦК. Варто також підкреслити, що застосування п.4 ст.653 ЦК, не виключає дії загальних норм зобов’язань про наслідки, приміром, безпідставного збагачення (гл. 83 ЦК).
Більш того, положення ст. 653 ЦК окремого відсилання до норм гл. 83 ЦК не потребують, оскільки правила, що регулюють позадоговірні зобов’язання, носять загальний (генеральний) характер. Наприклад, якщо в договорі купівлі-продажу товару сторони встановлять, що право власності на товар переходить у момент одержання продавцем оплати за договором, то у випадку розірвання в зв’язку з істотним порушенням договору покупцем (наприклад, відсутність оплати) переданий товар підлягає поверненню як такий, що знаходиться в чужому незаконному володінні (ч.2 п. 3 ст. 1212 ЦК).
Проте, редакція норми права, ч.3 п. 3 ст. 1212 ЦК з точки зору теорії та практики приватного права є грубою помилкою законодавця, зокрема: «Положення … (гл. 83 про приоритетному застосуванню до зобов’язань сторін по зовнішньоекономічних договорах незважаючи на норму п.4 ст. 653 ЦК.
Однак, приймаючи до уваги, що після розірвання договору продавець втрачає право вимагати сплати ціни (п.1 ст.81 Віденської конвенції, ст.7.3.6. Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА 1994 р. ), а перспективи реституції можуть бути проблематичними, у більшості випадків, продавцю вигідніше не вдаватися до розірвання договору, зберігаючи тим самим за собою такі способи захисту, як вимогу про сплату ціни (ст.62 Віденської конвенції), відшкодування збитків (ст.74 Віденської конвенції), стягнення річних відсотків (ст.78 Віденської конвенції) тощо.
Посилання:
1. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга 1. Общие положения. – М.: Статут, 2001. – С.439.
2. Див. ст. 4 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. (Дата вступу в силу для України 1 лютого 1991 р.
3. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 р. – К.: Істина, 2003. – С.337–338.
4. Цивільний кодекс України. Проект від 25 серпня 1996. // Українське право, 1999. – №1. – С.436.
5. Принципы международных коммерческих договоров. / Пер. с английского А.С. Комарова. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – С.220.
Посилання на джерело:
