Початок нового 2016 року ознаменувався доволі гучним рейдерським захопленням кондитерської фабрики в Житомирі. Традиційно нудні святкові випуски новин перших днів року вибухнули подробицями силового захоплення підприємств.

Подробиці сподобались би будь-якому поціновувачу гостросюжетних фільмів. 500 озброєних бойовиків, які захоплюють фабрику, нічні бійки, бойова граната, поранені та покалічені, незаконні рішення Міністерства юстиції, державні реєстратори, що без верхнього одягу вистрибують з вікон, зникнення людей і справжнісінькі кримінальні авторитети... Завершальним акордом всього перерахованого стала абсолютна бездіяльність корумпованої поліції.

Пересічному громадянину було важко розібратися, що саме відбувається. Але всім було зрозуміло, що зухвалий збройний напад на одне з найбільших підприємств регіону – це ненормально. Як і бездіяльність поліції та безпомічність місцевої влади. А бізнесу було просто страшно від усвідомлення, що наступними можуть стати вони.

Просто рекет

Однак за жахливими і кривавими подіями важливо розгледіти суть самої події та зрозуміти цілі нападників. За формою це був класичний розбійний напад з усіма можливими складовими: напад з метою заволодіння чужим майном, скоєний організованою групою, з незаконним проникненням, завданням тяжких тілесних ушкоджень, із застосуванням зброї та погрозами вбивства.

Щоправда, поліція класифікувала зазначене як звичайне порушення громадського спокою. Воно й не дивно, якщо згадати, що міністр МВС Арсен Аваков – член партії «Народний фронт», а головним замовником та керівником рейдерського захоплення називають депутата Сергія Пашинського, також члена вказаної політичної партії.

Хоча назвати ці події рейдерським захопленням важко. Метою захоплення був звичайнісінький рекет. Схема відома ще з початку 90-х: змусити власника фабрики банально відкупитися від рейдерів. Налагодити виробництво, маркетинг, збут продукції за несприятливої економічної ситуації в країні – це занадто складно. А ось змусити власника підприємства відкупитися – найвигідніше рішення для рейдерів.

МВС надало фізичну допомогу рейдерам – почало охороняти їх та захоплену ними територію фабрики. Місцева влада просто закрила на все очі, попри щорічну втрату 100 млн гривень податків.

Саме таким шляхом пішла група Пашинського. Діловий партнер депутата Сергій Тищенко неодноразово телефонував власнику фабрики, американському інвестору Ігорю Бойку і пропонував заплатити $10 мільйонів, щоб того залишили в спокої. Маючи великий досвід ведення бізнесу в США, підприємець просто не міг зрозуміти, чому він має платити гроші за свою ж фабрику людям, які не мають до неї жодного стосунку.

Американський підприємець наївно припускав, що коли не порушувати закон, платити податки та оминати політику, то держава, суд, поліція захистять твій бізнес від бандитів. Але Україна – не Сполучені Штати. Тут діють зовсім інші закони. І якщо ти не маєш міцного «політичного даху», то завжди будеш мішенню для злочинців.

Проти власника кондитерської фабрики «ЖЛ» діяла вся державна машина. Міністерство юстиції виключило підприємство із Державного реєстру юридичних осіб та самовільно «назначило» нового директора підприємства. МВС надало фізичну допомогу рейдерам – почало охороняти їх та захоплену ними територію фабрики. Місцева влада просто закрила на все очі, попри щорічну втрату 100 млн гривень податків. А президент вирішив елементарно не втручатися, бо коли одним конкурентом стає менше, це добре для бізнесу.

Проте рейдери так і не отримали бажаного – грошей. Бойко навідріз відмовився платити рекетирам. «Про що мені домовлятись з бандитами? Я все життя робив бізнес законно. Якщо я буду з ними домовлятися, я стану таким же, як вони», – сказав Ігор Бойко в одному з інтерв’ю. Він вирішив будь-що доводити свою правоту в судах, використовуючи всі законні методи.

Грошей немає

Тим часом рейдери не знають, що робити із захопленим підприємством. Вони не очікували, що їм доведеться займатися виробництвом. Фабрика після нападу та піврічного простою потребує стопроцентного відновлення. Технологічні процеси повністю знищено, унікальну лабораторію розгромлено «тітушками», обладнання та виробничі лінії пошкоджено. До того ж немає мережі дистрибуції та торгових марок, які залишились власністю американського інвестора. Систему контролю якості сировини та продукції втрачено безповоротно.

Рейдери не змогли знайти персонал з належним досвідом, аби запустити виробництво. Дійшло до комічного: під час невдалої спроби запустити виробничу лінію вартістю 500 тисяч євро ії просто спалили.

Нам вдалося поспілкуватися з одним із колишніх спеціалістів фабрики, який після захоплення, не знайшовши іншої роботи в Житомирі, пішов працювати на рейдерів. З міркувань безпеки назвемо його просто Андрієм. Чоловік боїться помсти. Адже йому добре відома історія зі зникненням та ймовірним вбивством юриста фабрики Олександра Петренка. Його викрадення пов’язують з кримінальним авторитетом Сашою Котом, людиною Пашинського і Тищенка.

За словами Андрія, спочатку нове керівництво змусило робітників перепаковувати готову продукцію зі складу. «Просто знімали фірмове пакування «ЖЛ», складали цукерки, печиво, вафлі в ящики без маркування та вивозили на базари в невеличкі міста. Там продавали втричі дешевше від собівартості, щоб купували. Термін придатності продукції спливав, а супермаркети не хочуть брати крадений товар, знаючи про ситуацію на фабриці», – каже Андрій.

Зарплату робітникам рейдери майже не платять. Періодично страйкують різні цехи, вимагаючи виплатити хоч якісь гроші.

Після того, як насилу розпродали готову продукцію, взялися за сировину. До слова, більшість сировини належала навіть не самій фабриці, а компаніям-постачальникам. Звісно ж, після захоплення їм не повернули ані гроші, ані сировину. Цим фактом не переймається жодний правоохоронний орган, попри безліч звернень різних компаній. Закордонні постачальники навіть надсилали листи до українських посольств у своїх країнах та МЗС України.

Псевдокерівництво фабрики на чолі з Олександром Рогалем вирішило використовувати чужу сировину зі складів. Але й тут виникли труднощі. Кваліфікованого технічного персоналу не вистачало, тому щонеділі виходило з ладу вартісне обладнання. Відсутність торгових марок, мережі дистрибуції, небажання торговельних мереж мати справу з рейдерами призвели до того, що продукцію не було куди продавати.

Все це обумовило фінансові проблеми. Гроші, які виділила група Пашинського на захоплення підприємства, скінчилися, а заробляти самостійно менеджмент, поставлений рейдерами, був не в змозі. За словами Андрія, зарплату робітникам майже не платять. Періодично страйкують різні цехи і вимагають у псевдодиректора Рогаля виплатити хоч якісь гроші. Погрозами та обіцянками поки вдається втримувати невелику кількість людей на фабриці.

Багато фахівців звільнилися, адже непрацююче підприємство не може забезпечити той рівень заробітної плати до якої вони звикли за часів американського інвестора. Сам Андрій також звільнився. «Мені обіцяли, що зарплатня буде більшою, ніж була за Бойка. Але за перший місяць заплатили лише 1000 гривень. За наступний – всього 500 гривень. Потім ще два місяці кормили обіцянками, але так нічого й не заплатили. Тому я звільнився. Тепер буду шукати роботу в іншому регіоні або за кордоном. В мене дуже висока технічна спеціалізація. Підприємств, подібних «ЖЛ», в Житомирі більш немає. Так що доведеться поїхати з рідного міста», – ділиться невеселими планами на майбутнє Андрій.

Вкрасти і продати

У самих рейдерів справи також невеселі. Вони витратили купу грошей на підкуп чиновників, організацію збройного захоплення фабрики, а відступних від власника так і не отримали. Займатись виробництвом немає ні бажання, ні хисту. Тому було вирішено продати захоплену фабрику.

Ще декілька років тому у придбанні фабрики були зацікавлені деякі гравці кондитерського ринку. Але тоді це було нецікаво власнику, та й покупці особливо не наполягали. Все змінила війна та АТО. Окремі українські виробники цукерок втратили свої виробничі потужності на окупованих територіях або закрили виробництво на наближених до зони АТО територіях з міркувань безпеки. Таким чином, запит на нові виробничі потужності суттєво зріс. Виробники готові або купити виробничі об’єкти, або ж взяти їх в оренду.

Наразі рейдери за допомоги поліції хоч і незаконно, але можуть використовувати майно та нерухомість фабрики. Однак, не отримавши гроші від рекету, вирішили її продати. Для цього потрібно було отримати низку судових рішень, аби привласнити фабрику та мати змогу виставити її на продаж. Просто продати вкрадене і вийти «в кеш».

Президент вирішив елементарно не втручатися, бо коли одним конкурентом стає менше, це добре для бізнесу.

А для таких справ потрібні «правильні» судді, які допоможуть отримати «правильні» рішення. Саме таким виявився суддя Вищого адміністративного суду України Микола Сорока. Як стверджують наші джерела, за 500 тисяч доларів суддя взявся провернути всю схему. Для цього він приймає касаційну скаргу на рішення судів 6-річної давнини та відкриває касаційне провадження.

При цьому суддя порушує строки, відведені законом на подання касаційної скарги. Він навіть вказує в своїй же ухвалі, що «касаційна скарга подана з пропущенням строку на касаційне оскарження», але сам же знаходить «поважні причини» для розгляду справи. Хоча погодьтесь, 500 тисяч доларів – це справді досить поважна причина.

Слід зазначити, що суддя Сорока має досвід відкриття проваджень, строк за якими давно минув. Найгучніша справа, в якій засвітився Микола Сорока, – з землею в селі Тарасівка, у мальовничому лісі біля Києва. На початку вересня 2015 року Вищий адміністративній суд України раптом поновив провадження в одній старій кількарічній справі по цій землі. Вгадаєте прізвище судді, який поновив справу? Правильно – це був Сорока. Водночас, сам суддя разом з іншими суддями Вищого адміністративного суду України претендує на цю ж землю. Його прізвище у списку тих, кому землю виділила сільрада.

Скандальний сюжет про брудну оборудку суддів з землею виходить у програмі «Схеми: корупція в деталях» Радіо Свободи тієї ж осені 2015-го. Журналісти бачать корупцію як у відкритті справи, строк розгляду якої сплинув, так і в конфлікті інтересів. Адже суддя вирішує спір про землю, власником якої хоче стати сам. Однак суддя ані корупції, ані конфлікту інтересів у своїх діях не помічає.

А вже в березні 2016 року журналісти програми «Наші Гроші» знаходять недавно побудований розкішний маєток судді Сороки саме на тій землі, за яку був судовий спір восени 2015-го. Звісно, власником земельної ділянки у мальовничому місці, на березі річки записано матір Миколи Сороки – Єву Сороку. Справді, звідки ж у чесного судді гроші на маєток?

Але не хвилюйтесь за бідного, але чесного суддю. Розглядаючи справу по Житомирській кондитерській фабриці, він має всі шанси заробити півмільйона американських доларів. Таку суму пану Сороці пообіцяв за допомогу Михайло Венгров. Пан Венгров – людина цікава. Використовуючи свої великі корупційні зв’язки в судах, саме він допоміг рейдерам здійснити захоплення кондитерської фабрики.

Тепер же Венгров виконує інше замовлення рейдерської групи – допомагає юридично узаконити вкрадену власність і продати її. Але й тут рейдерів може спіткати невдача. Ми ж пам’ятаємо, що сталося із землею в Тарасівці – тепер там стоїть маєток судді Сороки. Група Пашинського-Тищенка дуже ризикує, співпрацюючи з цим суддею. Бо ж раптом окрім маєтку суддя захоче мати й власну кондитерську фабрику.

Як будуть розгортатись події, ми дізнаємося з часом. UA1 має намір й надалі розслідувати цю заплутану історію та отримати коментарі від усіх фігурантів справи, в тому числі й від судді Сороки та спритного пана Венгрова.