Профільні аграрні асоціації говорять про тисячі фактів рейдерства лише цього року. Очевидно, є підстави.

Рейдерські наскоки бувають масштабними й відомими всій країні. Так було із кривавою сутичкою за фермерське підприємство в селі Бережинка під Кропивницьким у червні цього року. У ній брали участь сотні людей — тітушки, поліцейські спецпідрозділи, ветерани АТО.

Натомість ЗМІ не повідомляли про рейдерство в селищі Веселинівка на Миколаївщині. Там земельні паї загальною площею 600 га записали по фіктивних документах на людей, які навіть не проживають в області. Далі паї хутко переоформили на особу, яка розробила цю схему. Постраждали одразу 400 селян. Кожен із цих випадків можна розглядати окремо.

Рейдерство стало масовим явищем й охопило всі регіони країни. Спасіння від нього, як від чуми в середньовіччя, немає ні багатим, ні бідним, кажуть фермери.

Свіжий випадок — масований наїзд на підприємство екс-міністра сільського господарства Героя України Юрія Карасика. Його зухвало “викинули” з села під Києвом. Не допомогли ні заслуги, ні зв'язки.

Випала нагода взяти участь у круглому столі «Внутрішня агресія: рейдерство як нова загроза національній безпеці» в Миколаєві 19 вересня. Були фермери, селяни. Біля входу стояли фермерські авто з написами “Аграрна самооборона”.

У виступах учасників круглого столу відчувалася стриманість і рішучість. Влада обіцяла «жорстку лінію» щодо бандитів. Є певні подвижки з боку прокуратури та поліції. Втім, як показує практика, робота офіційних антирейдерських структур малоефективна. Причини різні. І покровительство рейдерам окремими посадовцями, й конфлікт інтересів у владі, яка сама пов'язана з бізнесом, і вигадливість бандитів у формах заволодіння чужим майном.

На сьогодні в Україні формально діють щонайменше шість різних органів протидії рейдерству. З недавніх новотворів — створені за дорученням Уряду обласні оперативні штаби. Але вони, кажуть аграрії, здебільшого закривають очі на свавілля.

Неможливо боротися з рейдерством, не усунувши суттєві прогалини у законодавстві. Нагальні близько 15 змін. Зокрема — в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Цивільному та Кримінальному кодексах, Законах «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», «Про нотаріат», «Про виконавче провадження», «Про адміністративні послуги».

Наприклад, необхідно автоматизувати обмін відомостями між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. І наступний крок — об’єднати реєстр/кадастр в єдину електронну систему.

Звісно, цього замало. У світовій практиці рейдерство пов’язують, у першу чергу, з нестабільністю політичної системи держави, недосконалістю структур влади, корумпованістю судів тощо.

Тож допоки не відбудуться фундаментальні зсуви в політико-правовій сфері країни, рейдерство процвітатиме. 

Найгірше, що українська держава демонструє неспроможність захищати власність своїх громадян. Отже — втрачає легітимність. Як писав Іван Франко “Для українського народу українська державність наповнена сутністю ніщо...”.

Уже є приклади, коли фермери відмовляються сіяти озимину, бо не певні, чи самі збиратимуть врожай, чи приїдуть “на допомогу” хлопці з автоматами.

Для більшості людей села праця на землі — єдина можливість забезпечити гідне життя собі та сім'ям. Вони будуть, і вимушені, боронитися будь-яким способом. Виникатимуть рухи самооборони, залучатимуть людей, які пройшли війну. Очевидно, ці рухи будуть озброєні, як закономірна реакція на наскоки озброєних рейдерів.

В очільників держави небагатий вибір у ставленні до бандитизму в аграрному секторі. Або далі закривати очі й поступово перетворитися на дещо європеїзований варіант Сомалі. Або проявити політичну волю, замінивши декларування “рішучих реформ” реальними справами.