”Ні за що три з половиною роки пекла витерпів”
| 04/06/10 | |
У вівторок, 1 червня, районний суд готувався винести вирок 21-річному Олегу Рибчаку з міста Жидачів на Львівщині. Його звинувачували у вбивстві Ігоря Максиміва. Рибчаку загрожувало 10 років позбавлення волі.
14 січня 2007-го до Олега прийшли сусід 40-річний Ігор Максимів і товариш Тарас Радик, 21 рік. Максимів торгував деревиною. Запропонував приятелям заробіток. Утрьох пішли в напрямку продуктової крамниці. Додому бізнесмен не повернувся. Уранці наступного дня його тіло знайшли під старим автомобільним мостом. Міліціонери затримали Рибчака та Радика. Олег зізнався у вбивстві. Тараса відпустили.
Олег підписав зізнання, бо йому в міліції виламували руки, били по голові. Не витримав, коли з вух і носа потекла кров. Мотивів убивства в Олега не було, переконані його дід 68-річний Олег Сидор і баба Софія, 61 рік.
У вівторок близько 13.00 перед приміщенням суду стоять Сидори, мати затриманого Лілія Рибчак, 40 років, із сином 10-річним Віталієм.
Ця справа білими нитками шита, каже адвокат Ігор Вороняк, 47 років. На час затримання хлопцю не було 18 років. Але на допит не пустили ні родичів, ні адвоката. Говорять, Максиміву ножем перерізали артерію. У такому разі одяг убивці мав бути в крові. Експертизу Олегового вбрання ніхто не проводив.
До залу суду два міліціонери заводять Рибчака в кайданках, зачиняють за ґратами. Олег під слідством перебуває 3,5 роки. П’ять місяців провів у психлікарні. Тепер сидить у Львівському слідчому ізоляторі.
Суддя Оксана Галій оголошує засідання відкритим.
Рибчак просить надати йому слово. Тримає два аркуші паперу із зошита в клітинку.
Не витримав, коли з вух і носа потекла кров
Шановні судді, від хвилювання його голос тремтить. 21 травня у слідчому ізоляторі мене перевели в іншу камеру. Там сиділо 10 чоловік. Через три дні з ними розговорився. Розповів свою історію. Сказав, що не вбивав Максиміва. Тоді один із співкамерників Василь встав і каже: ”Ти його не міг убити, бо його я прикінчив”. Почав розповідати, як то було. Із покійним Ігорем вони познайомилися в барі в Жидачеві. Василь Шлегер позичив у нього гроші. Той вимагав їх повернути. Почали сваритися. Василь мав при собі ножа. Ним і прирізав Максиміва. Ніж закопав, сам утік.
Міліціонер забирає в Рибчака листки, передає суддям. Це листи до генерального прокурора України та суддям Жидачівського райсуду. У паперах Василь Шлегер зізнається у вбивстві Ігоря Максиміва: ”Мене замучили докори сумління. Я повинен понести покарання. Бо за свій учинок і так доведеться відповідати перед Господом Богом”.
Він хотів ті листи раніше відправити, але адміністрація ізолятора їх не випускала, пояснює Рибчак. Його зізнання чули всі, хто з нами сидить. Тобто є 10 свідків.
Судді відправляються в дорадчу кімнату. Оголошують перерву.
Із Василем раніше не перетиналися. Він живе в Миколаєві (райцентр на Львівщині. ”ГПУ”), часто бував у Жидачеві. На вигляд йому 25 років, ніде не працює. Раніше не сидів. У СІЗО потрапив за якусь хуліганку, із-за ґрат розповідає ”ГПУ” Олег Рибчак. Коли від Василя почув, що то він убив Максиміва, я слова не міг вимовити. Схватився за голову і думав: є Бог на світі. То ж мало так збігтися. Дав йому ручку, листок і кажу: ”Пиши. Не можу ж я за твої гріхи кару нести”. І так ні за що 3,5 роки пекла витерпів.
Софія Сидор витирає сльози. Онук розгублено дивиться на неї.
Я ж думав, що Ігоря вбив Тарас Радик. Бо в нього міліціонери знайшли мобілку Максиміва, продовжує Олег. На мене хотіли ще три крадіжки повісити. Казали, що і так сидітиму. Взамін обіцяли солодке життя в тюрмі, повій у камеру. Потім запхали у Дніпропетровську психіатричну лікарню суворого нагляду. Із січня по травень робили уколи, від яких паморочилося в голові. Я переставав впізнавати рідних. Тоді раптом визнали здоровим. Я не попрощався з батьком. Дізнався про його смерть через два місяці після похорону.
Суд вирішив продовжити слідство. 22 червня допитають Василя Шлегера.
Юлія ЛІПІЧ
Джерело: Gazeta.ua
Антирейдерский союз предпринимателей Украины
Остановить рейдерство, обеспечить безопасность бизнеса
Национальный комитет защиты предпринимательства
Группа компаний Корпоративная безопасность
Защита собственности, поддержка предпринимательства
14 січня 2007-го до Олега прийшли сусід 40-річний Ігор Максимів і товариш Тарас Радик, 21 рік. Максимів торгував деревиною. Запропонував приятелям заробіток. Утрьох пішли в напрямку продуктової крамниці. Додому бізнесмен не повернувся. Уранці наступного дня його тіло знайшли під старим автомобільним мостом. Міліціонери затримали Рибчака та Радика. Олег зізнався у вбивстві. Тараса відпустили.
Олег підписав зізнання, бо йому в міліції виламували руки, били по голові. Не витримав, коли з вух і носа потекла кров. Мотивів убивства в Олега не було, переконані його дід 68-річний Олег Сидор і баба Софія, 61 рік.
У вівторок близько 13.00 перед приміщенням суду стоять Сидори, мати затриманого Лілія Рибчак, 40 років, із сином 10-річним Віталієм.
Ця справа білими нитками шита, каже адвокат Ігор Вороняк, 47 років. На час затримання хлопцю не було 18 років. Але на допит не пустили ні родичів, ні адвоката. Говорять, Максиміву ножем перерізали артерію. У такому разі одяг убивці мав бути в крові. Експертизу Олегового вбрання ніхто не проводив.
До залу суду два міліціонери заводять Рибчака в кайданках, зачиняють за ґратами. Олег під слідством перебуває 3,5 роки. П’ять місяців провів у психлікарні. Тепер сидить у Львівському слідчому ізоляторі.
Суддя Оксана Галій оголошує засідання відкритим.
Рибчак просить надати йому слово. Тримає два аркуші паперу із зошита в клітинку.
Не витримав, коли з вух і носа потекла кров
Шановні судді, від хвилювання його голос тремтить. 21 травня у слідчому ізоляторі мене перевели в іншу камеру. Там сиділо 10 чоловік. Через три дні з ними розговорився. Розповів свою історію. Сказав, що не вбивав Максиміва. Тоді один із співкамерників Василь встав і каже: ”Ти його не міг убити, бо його я прикінчив”. Почав розповідати, як то було. Із покійним Ігорем вони познайомилися в барі в Жидачеві. Василь Шлегер позичив у нього гроші. Той вимагав їх повернути. Почали сваритися. Василь мав при собі ножа. Ним і прирізав Максиміва. Ніж закопав, сам утік.
Міліціонер забирає в Рибчака листки, передає суддям. Це листи до генерального прокурора України та суддям Жидачівського райсуду. У паперах Василь Шлегер зізнається у вбивстві Ігоря Максиміва: ”Мене замучили докори сумління. Я повинен понести покарання. Бо за свій учинок і так доведеться відповідати перед Господом Богом”.
Він хотів ті листи раніше відправити, але адміністрація ізолятора їх не випускала, пояснює Рибчак. Його зізнання чули всі, хто з нами сидить. Тобто є 10 свідків.
Судді відправляються в дорадчу кімнату. Оголошують перерву.
Із Василем раніше не перетиналися. Він живе в Миколаєві (райцентр на Львівщині. ”ГПУ”), часто бував у Жидачеві. На вигляд йому 25 років, ніде не працює. Раніше не сидів. У СІЗО потрапив за якусь хуліганку, із-за ґрат розповідає ”ГПУ” Олег Рибчак. Коли від Василя почув, що то він убив Максиміва, я слова не міг вимовити. Схватився за голову і думав: є Бог на світі. То ж мало так збігтися. Дав йому ручку, листок і кажу: ”Пиши. Не можу ж я за твої гріхи кару нести”. І так ні за що 3,5 роки пекла витерпів.
Софія Сидор витирає сльози. Онук розгублено дивиться на неї.
Я ж думав, що Ігоря вбив Тарас Радик. Бо в нього міліціонери знайшли мобілку Максиміва, продовжує Олег. На мене хотіли ще три крадіжки повісити. Казали, що і так сидітиму. Взамін обіцяли солодке життя в тюрмі, повій у камеру. Потім запхали у Дніпропетровську психіатричну лікарню суворого нагляду. Із січня по травень робили уколи, від яких паморочилося в голові. Я переставав впізнавати рідних. Тоді раптом визнали здоровим. Я не попрощався з батьком. Дізнався про його смерть через два місяці після похорону.
Суд вирішив продовжити слідство. 22 червня допитають Василя Шлегера.
Юлія ЛІПІЧ
Джерело: Gazeta.ua
Антирейдерский союз предпринимателей Украины
Остановить рейдерство, обеспечить безопасность бизнеса
Национальный комитет защиты предпринимательства
Группа компаний Корпоративная безопасность
Защита собственности, поддержка предпринимательства
